Подорожні нотатки: Берестечко

Там, куди ми, викладачі кафедри прикладної лінгвістики, зібралась вирушити цього разу, незвично тихо і загадково прекрасно. Наш шлях проходив через села Волинської і Рівненської областей (Хрінники, Демидівка) до села Пляшева і міста Берестечка.

Національний історико-меморіальний заповідник “Поле Берестецької битви” (с.Пляшева, Радивилівського району Рівненської області) – це місце, куди приїзджають, щоб вшанувати пам’ять загиблих  у 1651 році козаків та селян. Лише на початку ХХ століття на місці Берестецької епопеї була зведена національна Святиня, яку й назвали “Козацькими могилами”.

Цей унікальний меморіальний комплекс було побудовано на острові Журавлиха. З 1910 по 1914 рік звели величний храм-пам’ятник –  Свято–Георгіївську церкву, у підземеллях якої знаходиться саркофаг з численними останками загиблих на полі бою козаків і повстанців, яке стало відповіддю народу на утиски з боку Речі Посполитої.

Сюди ж, у 1912 році, із сусіднього села Острів перенесли Михайлівську церкву, архітектурну споруду ХVІІ ст., і відбудували за первісним планом. Сьогодні обидва храми творять органічний ансамбль. 

Хоча Берестецька битва була чималою поразкою для Богдана Хмельницького, проте допомогла зберегти для нас минуле. До розкопок у долині Пляшівки козацтво здавалося чимось літописним і легендарним, а болотистий ґрунт Берестечка раптом перевів його “у реал” і подарував дослідникам козацькі зброю, одяг, предмети побуту.

Експонат “Кулі, які вбили козаків на переправі”, “Особисті речі убитих хлопчиків” вражає не менше, ніж самі козацькі черепи – зі слідами від куль і холодної зброї. Не бракує в експозицїї музею і мирних, побутових знахідок – гральні кості, виделки, казани, сумки, намисто, жіночий перстень, який до останнього зберігав молодий козак,  і навіть ліки та пляшечку, у якій їх тримали. 

Дорогою до Берестечка, яке стало своєрідним загальноукраїнським місцем паломництва після вищезгаданої битви, не полишає думка про історичні паралелі від безстрашних учасників тих подій до нинішніх українських військових, які захищають на сході України територіальну цілісність держави так само мужньо, наче перейняли естафету непереможності від своїх славних попередників.

Берестечко зустріло нас посмішками дітей та вчителів місцевої школи, затишними вуличками, смачною кавою, тихим плином річки Стир, місцевим диваком-архітектором, який сам будує сучасний будинок поряд із старовинною стодолою та несподіваними елементами декору у невеличкому садку.

У центрі міста, у скверику, розміщений 300 літній Свято-Троїцький костел, а через дорогу височить його 100 літній православний тезка – Свято-Троїцький собор.

Колись костел вражав розкішними інтер’єрами в стилі бароко та чудовим різьбленим вівтарем. Кажуть, що над ними працював талановитий художник-тринітарій Іоанн Прахтель. Тут було 16 картин та фреска роботи Кармароні (або Кармоччі), прах якого також знаходився в костелі. У храмі були орган і хрестильниця. Тут знаходилась гробниця з білого мармуру Віктора Вітославського (власника м. Берестечка кінця ХІХ ст.) роботи майстра Сиревича.  Зберігались мощі та шабля Яреми Вишневецького, яку в 1920 р. викрали більшовики. Події тих років захоплено описував у своєму збірнику оповідань “Конармія” Ісаак Бабель.

Берестечко наповнене архітектурними сюрпризами. Що може бути цікавіше за неймовірні легенди і перекази про каплицю Теклі (XVII століття)  та Мурований Стовп (поховання князя Олександра Фрідріховича Пронського – очільника аріан. Таких могил у всій Європі тільки дві, і одна з них – в Берестечку), а ще старий польський цвинтар.

Хтозна скільки ще таємниць приховує ця славна земля, яка стала символом мужності і відданості батьківщині. Хочеться вірити, що попереду у міста кращі часи, однак навіть зараз його назву знає кожен українець.

Автор: ст. викл. кафедри прикладної лінгвістики Волошинович Наталія Валеоіанівна