Протягом 22 років, українці по всьому світу збираються біля радіо, екранів телевізорів чи телефонів, аби написати Радіодиктант національної єдності. Під час повномаштабного вторгнення російської федерації на наші землі, ми як ніколи розумієм цінність української мови та прагнем загальної національної свідомості. Кожен має свій мотив: перевірити власні знання, здобути перемогу чи підтримати традицію. Студенти Волинського національного університету кафедри прикладної лінгвістики теж не залишились осторонь.
Тема твору, нажаль є актуальною та болючою для українців. Почувши назву твору «Твій дім», кожен одразу ж відтворив у своїй уяві свою оселю, затишне місце куди постійно хочеться повернутись. Цей особливий запах, власна кімната, фотографії, спогади та члени сім’ї – перетворюють просте приміщення на рідний осередок, частинку себе. Ці асоціації крають серця нашим співвітчизникам, які вимушені були покинути свої домівки та тим хто більше ніколи не зможе до них повернутись. З цією бідою зіткнувся ведучий Роман Коляда, який після написання не зміг стримати сліз. Ось як оцінює свої враження від почутого на диктанті студентка Ольга Григориченко:
«Якщо розглянути сам твір, то він мені безперечно сподобався. Спочатку здається, що це просто художній твір. З перших літер зрозуміло, що він наший – український, тому що такі описи завжди нагадують мені великих письменників, які описували рідну неньку, дуже чітко передаючи почуття. Далі стає зрозуміло, що у творі йдеться про ту жахливу нинішню ситуацію. Тому я вважаю, що у ньому немає нічого лишнього, адже все влучно, та особисто для мене, твір дає розуміння наскільки ми сильний народ, що не зрадимо ніколи свою Батьківщину, адже українці пам‘ятають хто вони, не забуваючи дім. Тому щиро передаю всі свої позитивні емоції авторці цього витвору – Ірині Цілик.»
Цього року дикторкою стала акторка театру та кіно Ада Роговцева. Інфопростір розділився на прихильників манери читання народної артистки та критиків.
«Темп читання тексту був середнім, інколи пришвидшувався,або навпаки уповільнювався. Більшість слів було добре чути,проте траплялися й менш зрозумілі для слухового сприйняття.
Як на мене, Ада Роговцева, яка читала текст цьогорічного диктанту, не приділила достатньої уваги саме для інтонаційної частини прочитання. Через це у деяких реченнях було важко визначити розташування того чи іншого пунктуаційного знаку.
Досить чіткою була вимова слів, важких для написання, наприклад, з буквеним подвоєнням чи слів іншомовного походження .
Зручно, що відразу після закінчення читання усього тексту ,його озвучували ще раз, у дещо пришвидшому темпі, тому його можна було з легкістю перевірити на наявність помилок, граматичних чи орфографічних.» – так про диктант відгукнулась Христина Давидюк.
9 листопада – день, коли українці вкотре об’єднуються, відкладають свої справи, беруть ручку та аркуш паперу та приєднуються до своїх земляків. І не важливо, чи ви сидите за однією партою чи знаходитесь в тисячі миль один від одного. Написання диктанту стало традицією, флешмобом. Сподіваюсь, що з часом, в День української писемності та мови вулиці будуть пустими та тихими, а з кожного вікон квартир, кав’ярень, офісних приміщень та магазинів будуть лунати ті ж самі повільні, виразні та милозвучні речення творів наших авторів. Кожного року все більше людей доєднуються до написання, для когось це перший досвід:
«Сьогодні я з своєю групою писали радіодиктант на тему «Твій дім». В цілому враження від написання більш позитивні, аніж негативні. По – перше, я трішки нервувала, адже радіодиктант мені довелося писати вперше, але це було не так важко як здавалося. Я уважно вслухалася до слів Ади та міркувала над правильним правописом. По – друге, голос дикторки був настільки приємним і милозвучним, що історія з її вуст відразу, ніби з‘являлася у мене перед очима. Врешті – решт, я настільки захопилася, що навіть не замітила завершення диктанту, та зрозуміла, що всі мої переживання були дійсно безглуздими.» – Гончар Катерина.
Тішить зацікавленість молоді українською мовою та бажання проявити патріотизм. Варто згадати тих, хто давно святкує цю щорічну подію. Марія Гелета про свої враження:
«Для порівняння, минулого року текст був дещо важчий у написанні через велику кількість слів, над якими треба добряче подумати. Але, як і цього року, диктант зачитували у надто швидкому темпі, що вибивало з колії та нервувало. За обсягом твори приблизно однакові, тому тут претензій, скарг та зауважень немає. На мою думку, такий диктант треба проводити щороку, саме у День писемності, адже це допомагає краще знати українську мову, запам’ятовувати нові слова та правила, які ще невідомі для тебе особисто. Також це свого роду “розвага” для перевірки власних знань з рідної мови, тому багатьом людям це цікаво.»
На плечах кожного з нас лежить відповідальність за майбутнє нашої держави. Мова – це інструмент. Це зброя, яка може захистити. Це прояв нашої унікальності, незламності та свободи. Українська мова – це не «язик хахлов». Ми говоримо словами Шевченка, Лесі Українки, Сковороди, Богдана Хмельницького та інших видатних українців. Мовою, яку намагались знищити, стерти, забути, прибіднити, зробити «немодною». Вона пройшла тяжкий та тернистий шлях для того, щоб кожен з нас міг з гордістю нею розмовляти, співати, грати на сцені, викладати для інших.
Радіодиктант національної єдності – чудовий спосіб нагадати яку важливу роль відіграє мова у нашому житті.
Панасюк Анна
Давидюк Христина
Гончар Катерина
Гелета Марія
Григоренко Ольга
