Тарас: «Тема нашої зустрічі «Моє майбутнє в Україні». Вона є нашим фарватером. В рамках цієї теми хотілося б відповідати максимально широко. Вона стосується і особистісного розвитку в нашій країні, ми можемо поспілкуватися на тему еміграції, варте воно того чи ні, ви можете висловити свої думки. Проте це не головне. Окрім цієї теми ви можете ставити будь-які запитання. Я завжди акцентую на цьому – я готовий відповідати на все, лише в рамках норм моралі. Я сподіваюсь, що вам буде цікаво почути мої відповіді, які я намагатимуся зробити максимально чесними і максимально відвертими. Власне, такого ніколи не буде на концертах, тому що на концертах я співаю, а тут ми говоримо!»
Перш за все, студентів звісно цікавило, чому саме зустрічі такого типу лідер «Антитіл» вирішив влаштувати, адже це «не формат». На це питання була дана чітка відповідь.
Тарас: «Ви знаєте, я не далеко від вас втік, бо сам не так давно був курсантом. Мій вік зупинився десь на 25 році життя, тому по способу мислення, по смаках ототожнюю себе з вами. Мені цікаво приїжджати спілкуватися і ділитися з вами якимись думками. Окрім того «чому саме поїхали спілкуватися?» – тому що ми вирішили виокремити цей формат контакту вас зі мною, а мене з вами відповідно. Розумієте, на концертах таке зробити нереально. Там я або співаю, або фотографуюся з вами і роздаю автографи. Це класно насправді говорити і зустрічатися з вами!»
Тарас Тополя – один із найвідоміших виконавців на українській естраді. Його пісні, обожнювані багатьма, вивчаються напам’ять, його концерти збирають аншлаги у Києві, Львові, Харкові, сама постать співака – надзвичайно неординарна. Студенти луцьких університетів, зацікавлені музичним життям Тараса, задали йому декілька питань, пов’язаних саме з творчістю.
Студент/-ка: «З чого почалося твоє захоплення музикою? Чи пам’ятаєш ти свою першу пісню?»
Тарас: «Почалося воно, знаєш, якось само собою. В 6 років мама відвела мене на скрипку і, власне, з того часу все моє життя пов’язане з тими «аудіо вібраціями». Спочатку грав на скрипці, потім десь в ансамблі, потім співав в хорі, а пізніше нарешті перейшов до колективної творчості, яка вилилась в «Антитіла». Тепер щодо пісні. Мій брат двоюрідний, він старший за мене на 7 років (мені тоді було 6, а йому 13) разом своїми хлопцями, а це ж були 90-ті роки, слухали всякий «русскій рок» типу ДДТ, Віктора Цой та інших. Я, власне, тоді музику взагалі не вибирав, тому я слухав те, що слухали ті, які були поруч зі мною. Так от я наслухався тоді цих пісень і в 6 років написав пісню. Якщо ви знаєте Цоєвський мотив «..если есть в кармане пачка сигарет..», то я зробив щось типу «..жизнь удалась, если Прима в кармане..». Отаке я написав від руки на листочку і прибіг показати бабусі, яка м’яко натякнула, що не треба такого писати більше, а брат сміявся з мене і бігав показував своїм друзям, і вони всі разом «ржали» з мене, називали «дєлавой пацан такой». Ось і все».
Студент/-ка: «Чи пам’ятаєш ти свій перший виступ? Що ти відчував тоді?»
Тарас: «Так, це було в 6 років, коли я виступав зі скрипкою. Відчував страх, напевно, на мене ж дивилась вчителька, мами інших дітей, моя мати дивилася. Вже коли вийшов на сцену з командою – тремтіння, переживання, нервував. Та й досі, якщо чесно, перед кожним концертом нервую добряче.»
Студент/-ка: «Як справляєшся з хвилюванням? Чи є у вас із командою якісь забобони?»
Тарас: «Якщо сильно хвилюєшся, то ти ніяк не справишся з цим, можливо треба вийти на сцену і просто перестати хвилюватися!) Валер’янку теж, між іншим, не п’ю. Забобонів нема абсолютно. Єдиний забобон – то репетирувати гарно, щоб потім вийти на сцену і гарно виступити, бо якщо ти граєш погано чи співаєш погано, то ніякі ритуали перед виходом на сцену тебе не врятують!»
Студент/-ка: «Чи задумувався ти про створення пісень англійською мовою для розширення кола слухачів?»
Тарас: « «Антитіла» з самого початку позиціонували себе виключно як україномовний гурт. Нам немає проблеми написати англомовну пісню і, можливо, так і станеться колись, ми видамо якийсь сингл, на якому робитимемо акцент десь закордоном. Я звичайно хотів би, щоб «Антитіла» слухали всі. Якщо так складеться доля, то чому б і ні… Звичайно, хотілось би, щоб як співається у нас у пісні «Все красиво» і Манхеттен і Бруклін танцювали гопака, а топ-менеджери Apple знімали вдома кеди і одягала вуса!) Але як воно там станеться колись, можна тільки гадати.»
Проте не лише творчість цікавила молодь міста Луцька. Деякі питання так чи інакше стосувалися України, української мови та життя тут, на нашій Батьківщині.
Студент/-ка: «Зазвичай ти спілкуєшся українською мовою, а твоя дружина – російською. Чи чув ти про таке явище як «білінгвізм»? Якою мовою спілкуються чи будуть спілкуватися твої діти?»
Тарас: «Зазвичай публічно я спілкуюся українською, це власне 99.9%. Проте я володію вільно і російською. Перш за все вважаю, що мова – це засіб комунікації. Українська мова – моя рідна мова, це мій засіб пропаганди якоїсь ідеології. Говорячи цією мовою, я пропагую її. З дітьми я спілкуюся виключно українською, а ось жінка може і російською, тому діти наші власне і будуть «білінгвістами». Якщо раніше в різних ситуаціях я міг переходити на російську, то тепер принципово спілкуюся українською.»
Студент/-ка: «Що ти думаєш про квоти на україномовну музику на радіо? Чи дасть це поштовх для розвитку україномовних виконавців? Чи, можливо, вже дало?»
Тарас: «Звичайно я позитивно відношусь до цього, адже я не бджола, яка проти меду виступає, бо насамперед я українською мовою співаю. Стосовно української музики – це звичайно дасть певний поштовх: буде конкуренція між виконавцями, ми будемо обирати того, хто крутіший, у кого якісніший продакш, у кого крутіша пісня. Тобто все це з’явиться, бо ринок з’являється тоді, коли певні гравці роблять певні кроки в цьому напрямку (як телеканал М2).»
Студент/-ка: «Кожен американець має свою американську мрію. Чи є у тебе, як в українця, твоя українська мрія?»
Тарас: «Моя українська мрія полягає в тому, щоб мої діти залишилися на Україні. Залишились тут не тому, що я в них паспорти заберу, а тому що тут гарно, тому що тут вони зможуть реалізувати себе, тому що тут поважають і цінують людську гідність, створюють умови для розвитку і науки, і культури, і мистецтва, тому що тут економіка хороша. Дуже хочеться, щоб вони тут залишилися. Проте я знаю, що я дам їм всі можливості для вибору. У них будуть візи і американські, і європейські, але я хочу, щоб вони свідомо залишилися в Україні. Більше того, я хочу, щоб не тільки мої, а і ваші діти залишилися тут. А так буде так чи ні залежить в тому числі і від нас!) Майте цю мрію так само, як і я!!!»
Ось такими словами і завершилася розмова з лідером гурту «Антитіла» Тарасом Тополею. Ми були щиро раді, що така особистість завітала до нашого міста. Тарас – надзвичайно приємна і відкрита людина, яка була, є і буде свідомим українцем. Ми вважаємо це гідним поваги і наслідування.
AL STUDENTS’ VIEW
Дякую! Дуже цікаво!